Справа була років так шість тому. Працював я тоді в реанімації медбратом. Чергував добою зі своєю дівчиною разом (зустрічалися ще з медичного училища).
Вечір. Дівчина сидить за столом і пише дані про стан пацієнтів, які я диктую їй з приліжкових моніторів, завжди так робили.
Ну і підходжу я до чергової пацієнтки, щоб повідомити про її АД, ЧСС тощо.
Пацієнтка, до речі сказати років п'ятдесяти відроду і надійшла до нас через спробу суїциду від нещасного кохання (буває ж таке!). Колес наковталася і з наслідками до нас.
Так от, лежить, у свідомості, запитує мене:
- А чому у вас в палаті сторонні?
- Які сторонні? (Реагую спокійно, психоз і галюцинації справа в наших краях звичайна).
- Ну он, - каже, - чоловік і жінка в сірих костюмах.
(сміюся всередині)
- Ну, і що вони роблять, - кажу.
- Так, нічого, ходять, видивляються щось.
- Ну зрозуміло, поспіть, відпочивайте.
У сестринській за чаєм, посміхнулися, та забули. Ця пацієнтка померла наступного дня, від якої причини, не скажу, не пам'ятаю, може тромб, а може нирки сіли.
Минає тиждень-два.
Пацієнт, з панкреонекрозом (тканини підшлункової залози омертвляють), справа часта для алкоголіків, він відповідав.
Ситуація та сама, диктую дані про стан з монітора, дівчина пише.
- А що це у вас тут ходять всякі, а я голий лежу!?
- Які такі всякі? Я тут з вами і С. (медсестра).
- Та он, мужик і жінка у тебе за плечима стоять, дивляться щось.
Сказати, що я охорів - нічого не сказати.
- І що вони роблять, як виглядають? - питаю його.
- Та як? У сірих костюмах таких з краваткою мужик, нічого не роблять, видивляються щось.
З дівчиною ми переглянулися і я зковтнув ком у горлі. Інстинкт самозбереження взяв гору над здоровим глуздом і я, повернувшись до пацієнта, питаю:
- А для нас вони небезпечні?
- А я звідки знаю, вони на вас навіть не дивляться. А ти йди до віконця покурі, примани їх на сигаретку.
Ось тут ми взагалі оху.. Не від того, що вони у нас тут прописані, а від того, що глюків у різних людей в різні проміжки часу не буває однакових. Не на стільки детально вони можуть бути схожі. Не міг він знати, що я палю, і що тим більше біля віконця.
Цей пацієнт теж помер наступного дня, а я весь вечір не курив, та й потім до віконця не ходив.