Про жіночу меркантильність, прекрасних принців і патріархальні родини міркує наш автор Анастасія Максимова.
Мій батько ніколи не був скрягою. У нього багато недоліків, але прижимистість в них не входила. Я, як і багато дітей мого покоління, виросла в сім'ї, де мамонта добував батько, а мати забезпечувала комфорт. У обох виходило непогано: батько вважав, що повинен забезпечити дітей всім, починаючи від пухнастих рожевих щоденників із замочком (якщо у тебе такий був - тобі все заздрили в першому класі) і закінчуючи хорошою освітою і житлом.
Загалом, це була звичайна патріархальна сім'я, яка живе в звичайному патріархальному місті. Дивно не це - ім'я таким сім'ям легіон. Я була тією рідкісною дівчинкою, якій обидва батьки в один голос твердили: "У тебе завжди повинні бути свої гроші. Навіть якщо він буде мільйонером. Тим більше, якщо він буде мільйонером ".
І мати, і батько страшенно боялися, що я почну залежати від свого партнера фінансово. Мені ніколи не розповідали казок про те, що я виросту, вийду заміж і буду жити, попиваючи піна коладу на яхті італійського мільярдера, який танцює сальсу.
Казка перша: «Попелюшка»
Я познайомилася з Оленою в інтернеті - ми обидві були фанатками «Гаррі Поттера» і дуже довго листувалися на форумі. Олена здавалася моєю ровесницею (мені було не те шістнадцять, не те сімнадцять років), поки одного разу не написала: «Вибач, не можу зараз відповідати, чоловік погрожує розбити комп'ютер, якщо я не вийду з інтернету».
Так я з'ясувала, що у неї є чоловік, а трохи пізніше виявилося, що є і діти - цілих дві штуки, і вона якраз чекала третього сина. Тобто якщо дивитися з мого світу, вона була дуже доросла. «Чому ти сидиш в інтернеті ночами?» - якось запитала я. «Тому що це єдине місце, де у мене є друзі», - відповіла вона.
У моєму світі не було місця чоловікам, які розбивають дружинам комп'ютери або навіть погрожують це зробити. Тобто це відбувалося з якимись маргінальними сім'ями, де батько пив, бив і просаджував всі гроші в ігрові автомати. Але тут же була зовсім інша справа: сім'я у Лени була «пристойна», добре забезпечена, у них навіть був кіт. Пізніше Олена розповідала, що чоловік весь час кричить на неї, злиться, що вона нібито нічого не робить. Вона погано готує, погано виглядає, погано виховує дітей...
Олена та її чоловік познайомилися за листуванням. Він був тим самим чарівним принцом з далекої Великобританії, а вона - вчителькою молодших класів з маленького міста на Уралі. До того вона навіть англійську толком не знала і листувалася з майбутнім чоловіком, тримаючи під рукою словник (тоді ще навіть не електронний). Принц дуже швидко запропонував відвезти Лену далеко-далеко, в свій казковий Лондон, одружитися і забезпечувати її і дітей.
Найдивовижніше - не обдурив, але промовчав про деякі деталі. Ціною цієї золотої клітини стали безперервні закиди, а пізніше - образи. Не знаю, чи доходило до побоїв, Олена про це ніколи не писала. Чоловік контролював будь-які її витрати, велика частина з яких, звичайно, йшла на дітей. Уважно стежив він не тільки за фінансами, але і за тим, з ким вона спілкується, куди ходить, скільки часу проводить поза домом. А точок тиску було всього дві: гроші і діти.
Принц знав, що нікуди вона не дінеться - повернутися назад в гарбуз з дітьми не вийде.
- Чому ти не знайдеш роботу? - запитала я.
- Тому що ніхто не бере, - сказала вона. - Я ж не працювала тут, у Лондоні. Коли ми переїхали, він дуже хотів дітей, та й я теж. Так народилася старша дочка, потім - друга дитина, не до роботи було, а зараз мене нікуди не візьмуть. Ну піду я від чоловіка, куди я зі своїм педагогічним? Та ще й у становищі. А якщо розлучитися і повернутися додому, там однокімнатна квартира, де живуть батьки і старший брат, куди я зі своїми трьома? І я дуже боюся, що мені дітей не залишать...
Я вже передбачаю коментарі в дусі: «Насправді її все влаштовувало, подобалося жити на готовенькому» або «Якби хотіла, то й офіціанткою влаштувалася б». Мені було шістнадцять, я поняття не мала, як це - жити з людиною, яка тебе зводить, і не знати, як від неї сховатися. Так що я, як це водиться у підлітків, давала їй моторошно корисні поради. Напевно, їй хотілося мене застрелити. Зараз я б просто сказала: «Олено, а приїжджай до мене і живи ось тут, з усіма трьома дітьми», - або нічого б не сказала, а просто вислухала.
Казка друга: «Аладдін»
«Вона кинула його, коли дізналася, що він всього лише бармен (прибиральник, продавець в МакДональдсі, кондуктор в автобусі)...» Це передається від жінки до жінки, з вуст в уста, як історія про меркантильну особливість, яка свій комфорт ставить вище великої любові. Аладдіни не альфонси, для цього вони занадто ліниві, вони просто... злегка розтяпи. Що на початку стосунків здається чимось навіть зворушливим, але коли з'являється сім'я і діти, це починає нелюдськи дратувати.
Справа не в тому, що Аладдін - продавець у кіоску або прибиральник, або навіть художник. Справа в тому, що він вірить в те, що золоті гори одного разу просто зваляться на вас разом з чарівною лампою, з якої вилазить джинн. Джинна, який буде виконувати всі його бажання, він, насправді, вже знайшов...
І не приведи бог дорікнути йому в тому, що він недостатньо робить для сім'ї, він тут же зробиться сумним і скаже, що він так і знав, що ви гідні більшого, що треба було вам шукати когось з гаманцем. Або, навпаки, перейде в напад і включить нитіка - дорікне вам, що не отримує належної підтримки, що йому і без того важко...
Такий Аладдін одного разу трапився з моєю найближчою подругою. Якщо бути точною, Аладдіни час від часу траплялися з багатьма моїми подругами, просто це були прості випадки. Я б сказала, класичні. Але у цієї подруги стався злоякісний Аладдін, який пустив метастази по всій родині, і позбутися його було дуже складно.
Вона не впізнала тоді в ньому Аладдіна, тому що вони обидва були студентами, і обидва - бідними. Різниця була в тому, що вона діставала гроші, підробляючи перекладачем, а він просто стріляв у друзів, а потім пропадав з горизонту (вгадайте, з ким він потім провернув цей трюк?). Після вишу переїхали в інше місто, одружилися, вона завагітніла. Тут-то і почалися проблеми. Вірніше, почалися вони набагато раніше, але до появи дитини вона просто закривала на них очі. Любов. Але в середині вагітності стало зрозуміло, що їм несподівано стало нема на що навіть коляску купити, а Аладдін не поспішав виходити на фул-тайм. Він ні на який тайм не збирався виходити, у нього були прожекти. Не так, у нього були Прожекти. Потрібно було просто трохи почекати. А коли вона починала тиснути, він ображався і говорив: «Ти мене не підтримуєш». Іноді навіть хворів на нервовому ґрунті - у нього було дуже крихке здоров'я.
Їй вболівати (і підтримувати) було ніколи, і, ледь з'явилася дитина, вона стала працювати. Працювати з грудничком - дуже сумнівне задоволення, так що депресія від втоми і недосипа була тут як тут.
У цієї казки був хороший, але непростий фінал. Вони прожили разом ще три роки, і весь цей час він ось-ось повинен був принести в будинок золоті гори. Не треба гори, говорила вона, принеси гірку, маленьку, хоч жменьку. Або хоча б не забирай!
Найскладнішим етапом їхніх відносин був розрив. Аладдіни дуже прилипливі, вони легко ставлять у глухий кут однією фразою: «А я звідси не поїду». Аргументи на кшталт «Але це ж я плачу за квартиру» або «Куди ж мені перебратися з дитиною?» його не хвилюють. «Не поїду», і все тут. Подруга тоді сама пішла - так виявилося простіше.
Треба щось говорити про аліменти?
Казка третя: «Красуня і чудовисько»
В оригіналі казки чудовисько перетворюється на прекрасного принца. В реальності все навпаки: у принца раптом відростають ікла, кігті і невгамовна жадібність.
У моєї хорошої знайомої нещодавно сталося дуже важке і неприємне розлучення. Вона довго ламала голову над тим, чи потрібно повертати обручку, але зрештою вирішила, що так буде правильніше. Колишній чоловік образився неймовірно: «Я дарував тобі від щирого серця!»дійсно, недобре якось вийшло, людина від душі, а вона...
А потім він став писати їй багато СМС. Спочатку вона дивувалася, потім плакала, а потім сміялася, показуючи їх мені. Перстень його жахливо образив, але ось кухонний комбайн, який подарувала його мама на весілля, - може, він їй не дуже потрібен? І макбук, який він презентував їй на річницю? Ми сміялися і обговорювали, чи побажає він назад комплект нижньої білизни. Виявилося, даремно сміялися.
"
